Влес Кнiга  Iсходны словесы | Выразе | Азбуковник | О памянте | Будеславль 
  на первую страницу Весте | Оуказiцы   
Марія Влад. Верем'є
от 10.05.03
  
О памянте



Цього дня одні одним дають писанки - ці прадавні символи світу і життя. Коло церкви на цвинтарі молодь провадить усілякі забави, граються з ігри, при котрих цілуються, сватаються, посміваються. Це все аж до дзвонів на вечірню. А коло хат ходять, писанчєрі за писанками.
Тиждень по Великодні називається Світлим. У понеділок, що його іменують Волочівним, або Поливавним, коло церкви на цвинтарі є великий рух із писанками. Жінки і дівчата дають писанки легіням і чоловікам у дарунок. Гонор тому, хто дістав найбільше писанок. Декотрими селами парубки обливають дівок водою, і дівки тоді мусять дарувати писанки. Буває, що ловлять дівку і тягнуть до води - волочать, аби дістати писанку, як вона не хоче давати. І тому такі назви дістав цей понеділок.
Що треба робити ґаздам у цвітні?
Насамперед орати і приорювати гній. Сіяти овес, садити біб і ранню бараболю. Пускати бджоли, аби обліталися, і передивитися, чи є доста поживи. Годувати добре ягнят отавою і вівсом, аби на Юрія уже доїти овець. Із стриженням овець не квапитися, бо можуть зо студені потріскати. Стригти лошат і застригати вівці.
У Жиуний четвер раненько стрижетци молоді річні лошєта - стригуни. Тої днини застригают вівці: простригают довкруг голови і вимени кождій віуци. Це робитци до схід сонця. Ту воуну изпарити, висушити, изчістрити, изпрєсти і виплести до схід сонця баюр - вучкур. Витак, єк болєт голу, вилиці або шия, то тим баюром добре перевязати - і відразу помагає. Тот вучкур старший віучєр носит на голим тілі, почерез него пускає віуці из кошєри на пашу. Єк перейде літовишє, він тот вучкур изноу завєже у гудз собі на голе тіло, то і одна віуця єму нікуда ни урветци. Ціле мішінє овец держитци купи, єк руно воуни.
Як гуцули знаменують ягнят цего дня? Досвіта у Жиуний четвер, єк лише першя птаха у лісі заспіває, - треба позначіти ножицями єгнятам вуха. Витєті ножицями пишіки єгнєчіх вух треба зібрати усі докупи і закопати у лісі в муряховину, аби си віуці ніколи си низводили у ґазд і так си котили - плодили, єк си низводє і щороку плодіси муряхи.
По головних рокових святах - Різдві, Великодні, Святій неділі - три дні камінь горить у землі, тому нічого не можна робити надворі. Так заповіли нам наші предки. У Світлий четвер також не можна нічого робити у городі через фортуну - бурю, аби городи не била. Це ярмаркове свято; хто в него робит, може мати шкоду між маржиною, призначеною на ярмарок.
У тиждень від Великодня припадають Проводи, а цілий тиждень після Проводів називається опровідний. Провідна неділя проводить усі свята у року. Провідного тижня не можна сіяти лен і колопні, бо з тої родини мусів би хтос умерти і полотно з того лену ци колопень було би єму на сорочку до смерти почерез ту роботу.
Опровідної неділі роблять опроводи на гробах небіжчиків.
Опровідного понеділка добре проводити лошат; вони будуть дуже скорі, добре будуть вестися, справлятися у тяглі.
Найтаємничішим з усіх свят для мене є Рахманський Великдень. Він припадає у чотири мірні тижні від живної середи - у середу. Бувало, на Рахманський у підгірських містечках провадилися великі ярмарки. Цей ярмарок головно на вівці був послідний вісний ярмарок.
Рахманський Великдень колись усі горяни дуже твердо держєли. Тієї днини ніхто нічого не робив, бо казали, що якби хто у цей день взявся до роботи, то відтак земля сім років нічого не родила би - банувала би.
Про рахманів і Рахманський Великдень отаке розказують: Далеко звідси, на схід сонця, за синими морями є гори і великі скали, обточєні зі всіх бокіу голубими (у гуцулів і галичан взагалі синє - то голубе і навпаки наш синьо-жовтий прапор є небесно-жовтим) водами, шо ніхто там си ни може дістати, добути, навіть птаха туда ни долетит. На тій земни осілося дванаціть людий - рахманіу і там покутуют за нас усіх грішних, аби уратувати світ від зла і біди. Уни жиют сами, єк черці. Жінок у них нема. Уни говіют цілий рік, а скоромнєтци лиш раз на рік. Навіть ни знают, коли у нас припадає Великдень. Але єк є у нас Великдень, і хтос верже на воду шкаралушу из єйця, и та шкаралуша до них заплиє, до тих людий - рахманів, за піучверти тижня, - то вни видє, шо є на світі Великдень, шо воскресла прауда на світі, єку уни хотє, шоби була искрізь, - дуже тому си радуют, и тої днини робєт у себе Великдень. Дванаціть їх ділитци одним їйцем. Отілько є їх скороми. Єкби такі були на світі усі люди злагідні і шєрі, ни зависливі, єк тоти рахмани, шоби си могло дванаціть одним їйцем поділити ріуно і були тим задоволені, насичені, тогди би усі люди стали рахманами. На світі був би один для всіх Великдень і одна прауда запанувала би на земни. Був би гаразд і достаток, єкби таке си могло стати.
Де лиш я не перепитувала про цей Рахманський Великдень, про рахманів! Мало хто що знає. Один археолог каже: а може, то брахмани, є такі. Але гуцули твердять, що рахманські праведники - є русинаки, такої віри, як ми. Дехто каже, що живуть вони у монастирі в Сочеві, і ми завдячуємо їм своїм життям.
Але вповідають і таке. Нібито ці шкаралуші, кинуті на воду, допливають у Туреччину, де дають знати нашим людям, що там осталися на заробітках про настання Великодня. І в бойків знов я чула: шкаралуші з яйця кидають у ріки тому, що багато наших людей живе у турка в ясирі; вони і не знали б, коли той Великдень, якби не доплили до них шкаралуші з яєць і писанок.
Це, як на мене, близько істини, бо ж і Маруся-Богуславка у кобзарській думі робить те саме - сповіщає уярмлених у турецькім підземеллі козаків про Великдень. А ще коли зважити, що турецьке слово рахман означає милосердя, то добачимо звязок звичаю із турецькими невільниками.
А втім, хто нам скаже напевно - хто такі, оті рахмани?..
Так ми доплили до травня. У мірних сімнадцять тижнів від Різдва буде Юрія. Це свято завше 6 травня, у той день, в який буває Різдво.
Що це велике свято весни, знають усі. Гуцули кажуть, що воно відтогди, відколи світ. Юрій відбирає у Николая зимні ключі і ховає. Потому витягає із свої табівки від весни ключі. Розмикає ними браму і випускає на світ Весну. Напоунюютси гори, долини і полонини манноу, а земня набирає сили до урожі.
Перед Юрієм увечір ґазди і ґаздівські діти на усіх кичерах палять вогні. Бурять ватри. О, це називається Кирелейса - знаю, ми малими палили Кирелейса!, Перескакували почерез ватру. Легіні ловляться за руки у круглєк і танцюють за сонцем - зустрічають Юрія, який до гуцулів на білім кони идет и за собов Весну ведет у гори - гожу, молоду і космату зелену Весну! [Наколи досвіта зайграє Юрій у свої злотні весняні роги, здоймають гуцули із стін трембіти і весело йому відповідають.
Голос трембіт витає по селах аж до ходу полонинського. А на полонинах до розлучення.
Перед Юрієм увечір, бувало, баба кладе дійниці і відра із водою на дахи колешень, аби у них почерез ніч нападала манна - роса. А перед сходом сонця кличе нас бризкати тою водою на корови і на вівці.
Ми радо це робимо, перебризкуючись помежи собою та примовляючи, як нас навчено:
Икий гість, такий колач!
Абесте тілько дали молока,
Кілько води ріка.
Єк у головицях навесні прибуває води,
Так і ти, маржинко, прибудь манни із трави!По цім зачинають перший раз доїти вівці. Чоловіки вичитують загороди, вивозять обірник (все з обори) на поле, а що весь гуцульський добуток у маржині, то не дивно, що в цей день ворожать усяко, аби лиш вона давала якнайбільше молока, аби її ніхто не урік та аби вона прудко і пишно множилася.
Перед Юрієм збирають сухого хворосту, якнайбільше глогового, розкладають його у стріп на воротах або на загороді, де ночує маржина чи десь на толоці. Коли зачинає вечоріти, беруть давани (сіна з-під маржини), підложують під гліг і запалюють, приговорюючи:
Господи, дай тілько маржини, кілько буде попелу з цеї ватри! Як утвориться грань, переганяють через неї худобу, аби така остра була, як ватра!. Глогу уживають при цім катарсисі, шоби уроки маржини не чіпали си, як глогу не чіпає си нічьо! Перегнавши всю, кілько є, худобу через погорілу ватру, докидають хворосту, бо вона має горіти, аж когут запіє - це відстрашує від загороди відьми, що тої ночі ласі за молоком ходити. Попіл, і той розсівають по царині. Корови та вівці, що з такої царини їдять сіно, дають велико молока, прудко множєси, пишно котєси - кожда маржинка чінит все по двоє.
Дух перехоплює видовище; згори прориває темряву вогняне кочело. Воно котиться, качається, біжить, як жива вогненна сила. То деревяний обруч, обвитий сіном, запалений і пущений згори проти чередінниць.
Того вечора закопують під хатній поріг кавалок заліза, аби переступаючі поріг мали дужі (залізні) ноги!
Може, бачили у гірських селах грудки землі - кецки, натикані пруттям? Се також робиться на Юрія. На всі стовпи воріт, ґражд, загород кладуть кецки, а в них тичуться зелені галузки на знак, що святий Юрій косичить ліси. А ще кецки хоронять від чередінниць.
Треба на Юра кецку на ворота накладати - Не ме чередінниця корові молоко відбирати.
Як є вже паша, то всю дійну маржину вигонять пасти. Досвіта на Юрія збирають цвітки юрочка (Ranunculus acris), січуть і посипають сіллю із Свят-вечора, дають худобі - буде на молоці жовта ладна сметана.
Перед сходом сонця іде ґаздиня гола до тої мурашковини, що у ній на Благовіщення закопала сіль, булку, пацьорки (намисто), бере то звідти, дає коровам, примовляючи: Я вам даю су манну з усего світа, шо мурашок наробив, шо тут наносив; шо я вам дала, аби так моя маржина все зуживала і так аби си старала, як мурашок се кіз, ніс, ішов і тікав! Абес була така легка та люта, як мурашок!
Як понесу від себе масло у місто, то так, аби си збігали купці до него, як мурашки до мурашковини.
Коли корови зїдять примівку, ґаздиня доїть їх через пацьорку так, аби у вимені не лишилося ні краплі молока, бо вірять, що корова цілий рік буде давати стільки молока, скільки дасть на Юрія. А пацьорка застереже від чарів також на цілий рік.
А ґазда у цей час ходить та робить дехтем хрест на дверях стаєнь, колешень, кошар, на усіх воротах і конче на лопатці кожної худобини - від того утікають відьми, що наносять всякої хвороби та відбирають молоко.
А всяку звірку, навіть кота і пса, яка того дня наблизиться до обійстя, відганяють, бо вірять, що то відьма перекинулася на те, аби зайти у стайню та відобрати молоко у корови.
З того, в який день припаде Юрія - пісний чи скоромний, ворожать, чи буде дуже молочна у цім році худоба, чи сите буде молоко.
Як здоять на Юрія перший раз у року вівці - молоко глєджуть, роблять із того сиру колачики, святять їх у церкві і дають бідним. За ці подаваники бідні моляться, аби вівці були молочні і здорові.
Це такий поминок за худібку, як задушна субота за людські душі.
Марків день припадає третьої днини по Юрію. Свято дуже прнгінчливе. Давно його твердо тримали, бо казали, що могло би трапитися каліцтво. А ще через урожай: Єк си робит на Маркіу день, то куда си Марко подивит - голод стає на світі.
На Івана Довгого (у двадцятих числах травня) добре огірки садити - довгі виростуть.
До Николиних обсівок - 22.V - пора закінчувати веснування. Це свято від маржини; його дотримують, аби звірина маржину не била.
Ґазди знають від старших, що до Юрія треба остригти вівці. Від Юрія пускати ягнята на пашу - най учаться пасти. Вівці і ягнята познаменити, почистити їм папірки. Лагодитися до полонинського життя.
Настав гнилень (червень); він багатий на Зелену неділю, язичницькі Розигри. А починається церковним святом першого тижня Костянтина і Єлени. У гуцулів своє поняття про цих святих.
Рідко кажуть, що вони принесли зі сходу віру Христову, а більше говорять, як про світських людей. Є така давня казка:
Святий Николай був нежонатий. Пішов до Бога і каже, що не має охоти женитися, видно, не має долі. А Бог відказує: - Ти маєш долю; є на склєнній горі Єлена Константина (КонстантиноЕа донька), ти її озмеш, го твоя доля. - Пішов святий Николай долю шукати, та й нігде не міг на ніч упроситися, аж єго сонце приймило і поправило куда іти на склєнну гору. Відтак місяць приймив його.
А жертва у лісі йшла з мукою і занесла св. Николая на ту гору. Єлена Константина пізнала свою долю, і вони повінчалися. Але чоловік подивився у заказану пивницю і звідти вискочив Ірод: зін викрав Єлену і втік з нею. Казка скінчується тим, що св. Николай доганяє їх, відбирає Єлену із допомогою Іллі (Алея), оковує Ірода; відтоді Ірод і донині сидить окований.
На початку червня (гнильня) весела Свята неділя - Зелена неділя. Люди радуються цему святові, бо тоді земля косичиться зеленню. Перед Святою неділею ідуть мужчини рубати галузки з явора - косичать хату, церкви, хрести при дорогах, городи.
По деяких селах відбуваються великі храми, ґазди ходять одні до одних у гості, набуваються. У Зелені свята так само, як і у Різдвяні, Великодні три дні земля горить.,
Тому ці дні святкують.
У зелений четвер вимикають, бють по полях папороть - це найліпша днина на її винищення. Як так зробити кілька років - то не лише папороть, а й хобза, будяччя та інші буряни виведуться з полів.
Про папороть всіляке кажуть. Але вона так буйно захвачує царинки, толоки, що її нищать, як можуть. Кілько є зілля, то усе від Бога, лиш папороть від чорта; вона цвите опівночі на Йвана; до схід сонця пристигає і сіє си по поли; вона шкодит траві. Аби її збавити, треба рано встати до схід сонця, узєти бук і лиш у сорочці та у гатках піти на царину; буком треба бити папороть навхрест; потому свєтити царинку через три роки - вона певно пропаде.
У кого папороть росте на межи - кажуть, що то від сварок. Як сусіди сваряться межи собою та дуже кленуть, Мати Божа гнівається і дасть так, що з тої межі стане нора, зарва або кинеться на ній папороть.
Це розказував про сусідів вуйко Николай. Він застеріг: межу не можна захоплювати ні на цал; бо кілько ще землі внизу, то вся буде на гробі - тиснути на груди тому, хто захватив.
А збирач народних перлин Лука Гарматій лишив нам свої записи з Голов: Папороть цвите уночі на свєтого Ивана. Хто хоче мати цес цвіт, то мусит йти голий у папороть и сокотити. У той чєс в опівночи сокотит и диявол цвіту папороти. Коли папороть розцвитетси, го диявол сунет си рвати, а тогди тот голий має вхопити з него шлик (шєпку), і коли її на себе вбере, то ніхто єго видіти ни буде, аби ходив по рабунках, по крадежи. Цвіту не мож дістати, бо диявол ни допустит. Коли би кому вдалося того цвіту роздобути и заколоти собі у руку, то до єкого-будь замка руку приложит, то замок си отворит.
А укладач гуцульських календарів, народний депутат до сойму Петро Шекєрєк так пише:
Цвіт папороти цвите вночі на св. Йвана о першій годині по опівночи. Хто би цес цвіт мав - покладе на долоню, тот усе видит и знає все, що си в світі діє. Єго сокотит Біда, и ни дала би нікому узєти. Один чоловік пишов сокотити на Йвана уночі тоту папороть, єк буде цвисти. В першій годині нараз лиш блисло, а вин тнув косов та й зачєв тікати. А чорт за ним женеси та водно кричит: Подай моє! Чоловік звер усу траву з коси, але чорт таки си за ним гнав аж до хати, а в хаті бравси єго бити, кричит: Подай моє! Аж розбили косу, а то цвіт був у пєтці коси. Біда узєла цвіт. Того чоловіка уже більше ни кортіло николи ити сокотити.
Через папороть ми забігли аж на Івана Купала, а то ще мають бути наперед Розигри. Про це свято, котре лиш у глибоких горах наших дотримують, ми уже говорили напочатку, відтак знов, де йшлося про лісних - бісиць. Але це свято варте цілої книжки, великого дослідження: воно з душі народної, як та цвітка папороти уже лиш десь далеко зблисне. Не згубити би такого дорогого цвіту. Бо з ним і ниточка до чогось дуже важливого із давнини нашого буття згубиться - я певна!
Коли тоті Розигри? Мама сміється:
- Господи! Тобі саме пусте в голові... Уже сивієш, а тобі - Розигри.
- Ви мені шє матриган мали показати. Казали, шо у горідци нашім росте, а не показали...
- Тобі нашо матригану? Кому хочіш дати? З ним нема жартів...Иди міні рушники попришпилюй над образами. Також давно обіцєєш; лиш пусте писати - кому того тепер треба? Ади, їсти нема шо купити. Правда мамина. Тепер усім коби лиш гроші... І все-таки віра народна невмируща: то там, то там протнеться обрядом. Деколи і не знають чому: так треба, предки наші того дотримували. От у кого є збігленєта (недоношені умерлі діти), той на Розигри не робить нічого. А як і має невідкладну роботу, то вполудне мусять її присісти - усі сідають на землю і кілька хвилин мовчки сидять. Відтак можна далі робити. Про збігленєт зрозуміло - нявки-бісиці саме із таких діточок і походять. А чому вполудне треба їм годити, а не коли інакше? Також є пояснення в самих оповідях: на Розигри вполудне нявки заводять данці, хто би нетвердо спав у тих місцях, то видів би, як вони данцують. Розигри - свято лісових дівчат; зузи - данці з музиками нявки розчинают вобіди - розигруютци, І це зрозуміло.
- То коли ж тоті Розигри?
Гуцульский календар вказує: по Зеленому четвергови. Ще: Розигри свєткуют гуцули, аби нявки ни взєли кого з собов, бо сей день - то свєто лісних; уни данцуют довкруг корчів, особливо ліщини, та не дают нічого робити. І далі вже те, про що ми багато говорили: Кажут, шо на Розигри ни можна робити, аби буря городами ни играла. І це прояснено: за своє свято нечиста сила (хоть гріх таких файних дівчат обзивати так, але...) нашле пімсту тому, хто не дотримував - городи витовче.
Але мудрі гуцули і таке запримітили: на Розигри и звір усєка розигруєтци - най Бох боронит! Єк би у тот чєс між них упавси чоловік - роздерли би...
І далі: хто робит на Розигри, у того лакома звір маржину бити.
О! Це вже ближче до істини. У природи мусит бути такий день: Розигри.
І випадає він - день розигрів усеї дихані, надто лісової - у червні, тижнем по Зеленому четвергові.
Докладніше не сказати! Дивіться у календар, як маєте святешний, вичисляйте і святкуйте, хто як любить: можна іти на Скупову спати (не забудьте лиш узяти лук-часник і оделен-зілля), аби вздріти красних нявок у танцях; кому шкода городів, має вмерлих ненароджених, - краще нічого не робити; а хто має охоту здибати розийграного ведмедя - також прошу кудись у хащі!
Онуфрея припадає щороку 25. VI. До Онуфрья зазуля голосно кує. Ану, прослідкуймо, чи то так. Від Овуфрея і до Івана затвердає - давиться ячмінним колосом (вона, видно, звикла їсти зелене колосся, а тут воно вже стигле, з остюками). На Йвана перестає кувати цілком. Кажуть: від Онуфрея до Йвана днина стоїть на порі - ні прибуває, ні менчєе. Але то неправда, - сумніваються гуцули, - бо сонце так довго не годно стояти на однім місці; днина не стоїть на порі ані одної години; сонце щодня на инчим місци заходить; кождий це упантрує, як лиш схоче.
Не один гуцул не одне упантрував у природі. Нам важливо скористатися з усього, що полишено, передано предками. Воно добре виважене.
Сьомий місяць року - білень. Ще кажуть - бидзень. Згадуємо: тоді білять полотна; від спеки, мушні бицкаються корови.
7 липня (біленя) - Івана Купала, Різдво Йоанна Хрестителя. З цим днем повязано чи не найбільше обрядів; багато з них дійшли до нас. Але вже на початку XX століття бідкалися гуцули, що не розуміються на зіллях, котрі їх знаючі предки збирали на Йвана. А зілля було сильної лікувальної дії. На Йвана идут в Чорногори брати усякі зілля. Старі люди с-нали докладно, ике зіллє до чого служит, ику маєт силу, єк си називає. Из теперішних людей мало хто це знає. А кожде зілля має силу, єк єго избирати до Ивана. Найбільше берут зіллє днем перед Ивана.
Знали і уміло брали. І на лік, і на ворожбу. Особливо збирали оделен (Valeriana off), косатень (Iris), крівавник (Achilea millforium), хрещате зілля (Paris quadrifolia), прозірник (Hypericurn perforatum), підорву (Lysimachia nummularia). Тим зіллям лікуються гуцули без посвячення.
А оце зілля перед вживанням святять: біж-дерево (Artemisia campestris), васильки (Ocymum basilicum), живокіст (Symphytum off), звоздики (Dianfhus), чорнобривки (Tagetes patuSa), дівенну (Verbascum), арніку (Arnica montana), криве зіллє (Poligonium bistorta), девєцел (Carlina acaulis), підойму (Sanicula europaea), омелу (Viscumalbum).
He можу окремо не відділити матриган (Atropa belladona) - як видимо, це беладонна! Збираючи зілля Чорногорою, не раз наші діди надибували цю чародійну ростину. Її також святять. Але коли найдуть, мечуть, бувало, довкола него крейцарі, танцюють, обнімають, цілують його... Корінь матригану вважається у горах злюбним. Та й не лише до люби, а від різних тяжких недугів його звикли уживати. Розкажу про це далі...
Назбиране зілля несуть до церкви посвятити. Убирають ним великий хрест перед церквов. Як тільки священик посвятить зілля, розхапують його з хреста один з-перед одного. Тоді ліпше помагає проти уроків, до підкурювання, ліком.
День перед Іваном обкладають, обтикують хату зіллям, та й не лиш хату - городами тичуть ліщину; вона хоронить від черваків урожай.
Коли говоримо про цвітіння папороті, то маємо зауважити, що вона цвіте з 7-го на 8 липня, з Івана на Йвана Купала. Івана - сьомого, а Івана Купала восьмого липня-біленя.
Бувало, неня будить нас із сестрою до схід сонця на Йвана Купала і каже бігти голим скупатися у росі. А нам малим все рівно - голі чи в сорочечках, надворі літо. Правда, роса застудена - дрижаки виступають на шкірі. Лягаємо на горбі і одна за одною качєємоси росяними травами удолину - аж світ закрутиться. Але зато будемо здорові - абияка де висипка, бубка - все пропаде; ми вірили, бо так було.
Нагадалася співанка з тих часів:
На Ивана зіллє брала, На Петра си мила. А по Петрі в дві неділи Весілє робила.
То таки дівоцькі свята! Бо йде мама дівки на виданню або сама дівка у ліс шукати зілля тирлич. Скоро знайде, вимикає з корінням і так примовляє: Тирлич, тирлич! Ти до мої дівки (до мене) девять легінів приклич! З девятьох - вісім, з восьми - сім, з семи -шість, з шести - пять, з пяти - чотири, з чотирьох - три, із трьох два, з двох - одного; то її (мій) суджений, не розгуджений.
Зілля тирлич приносять до хати, ховають до другого дня. Скоро лиш зазоріє, треба іти по воду, кажучи: Єк вода борзо йде головицями, чуркалами, теплицями, так аби моя дівка (я) борзо віддаласи. Єк сонцем усі люди радуютси, так аби мойов доньков (мнов) радували си. Єк вітер шпарко біжит, так аби до мої доньки (до мене) свати їхали. Єк любит маціцька дитинка свою мамку і гине за нев, так аби легіні гинули за мойов доньков (за мнов).
Так промовляє три рази, за кожним разом зачерпаючи води; несе ту воду до хати і варить у ній тирлич-зілля. У тім виварі має дівка рано умитися, тоді вона певно сего року вийде заміж. Як заскоро - залежно від того, як віяв вітер, коли воду брала.
Не дивно, що дівки так люблять сильний вітер на Йвана!
Тепер я вам, дівчата, таке розказала, що будете мені дякувати, лиш дочекайтеся Купайла та зробіть усе, як треба. Шкодую, що молодою не скористалася з такої важливої ради, бо надто скоро заміж вийшла, не дочікуючи шпаркого Купайлового вітру...
Кому це вдалося, може ще й таку давну ворожку мати на увазі. Як зазоріє на Івана, іде дівка до чуркала (треба, аби вода з гір виринула чурком) - джерела; підкладає під воду сухарик і промовляє: Добрий день, водичко, ярданичко, найстарша царичко! Обмиваєш гори, коріння, каміння, обмий і мене, породжену, хрещену (скажімо, Олену), від усякої мерзи, від пагуби, абих була така чесна та велична, як весна! Абих була така красна, як зоря ясна! Як си радують весні, так аби си радували мені! Абих була даровита, як осінь, багата, як земля! Промовить так три рази; умиється. Сухар цілий час мокне під чуркалом. По цім іде до хати, аби ніхто не перейшов її. Той сухар покладе висушити і йде нової неділі (перша неділя по новю-новому місяцю) знову до чуркала - все так, як перше, повторює. Нового понеділка робить це саме третій раз. Як сухар по третім разі висохне, потовче його і дасть до страви легіневи. Він з нею одружиться.
Це все може і леґінь зробити та свою дівчину пригостити.
Є примівки лагідні, мирні. А є такі, що трохи боязко від них. От хоть би ця:
До схід сонця на Івана іде дівка на дзвіницю - оббризкує щонайбільшому дзвонові серце і каже: Єк серце тебе розбиває, аби серце (імя легіня) так за мнов розбивалоси. Єкий ти голосний, аби і я така голосна (славна) була. Єк люди йдуть до церкви, лиш ти задзвониш, так аби до мене старости йшли. Єк люди сонечкови радуютци, коли ти їх кличеш, аби си мнов так радували! Бризкає і промовляє три рази, потім обливає дзвін з верха, збираючи воду внизу у підставлену посудину. З тою посудиною спішить до хати, а як сонце зачне сходити - умивається дзвонковою водою з тими самими словами. Воду виливає на дах, аби ніхто по ній не ходив, бо вся ворожка би пропала. Дівка, котра так зробить, віддасться, за кого хоче.
До Івана невільно купатися. На Йвана всі говшкають у ріку. Повна ріка людей. Дівки - як русалки з розпущеним чорним, русявим волоссям. Молодиці декотрі не самі собою. Парубки, чоловіки і змагаються наввипередки, лоскочуть дівок, а ті верещать та мало не топляться у бистрих габах. І всі голі, як ми, дітвора, поміж них... Усе це картини дитинства такі невинні і прекрасні, як найпишніші шедеври мистецтва! Сорому у цей, день не знали, бо про це не мали гадки. Прийшов Купайло - всі купаються.
Ой на Петра вода тепла, До Йвана студена...Ще по Ірані
посвячують усі поля.
Але до Петра ще маємо час, а далі по Петрі ідуть громові свята. І мама каже:
- От запиши: Іллі, Палія, Маковія, Гавриїла - громові свята. Кінець липня - серпень. Вересень у горах уже з приморозками.
Особливо Ілля-Алей найстарший від грому, граду. Вся небесна артилерія у його руках.
Це свято 2. VIII. Кажуть ще: як на Іллі запряде кукурудза, то буде врожай.
А вже Палій (Пантелеймон) від блискавки. Ілля може громом побити маржину за кару, а Палій спалить сіна, копиці; це свято ще називають: копіца.
На Маковея святять мак. Але, починаючи з Іллі, то уже-восьмий місяць - копень.
Але аби не забути розказати про гірські лікувальні ростини, які так ревно збирають на Івана. Хоч би про той утаємничений матріган, що світами називається беладонною.
У теперішніх довідниках лікарських трав про него сказано коротко: Беладонна - дурман сонний, зілля сонне, зілля погане, матриган (підкреслення моє. - М. В.), німечник, німиця, німиця чорна, одур сонна, отровниця, отруйниця, рай-дерево, сонник, царичка, ягода вовча, ягодка бішена... Я лиш собі міркую: може, тому мама мені й не показала, де воно у нас росте, що то заказано, як рай-дерево; а може, боїться, бо воно дуже отруйне. Але ж і царичкою називають - видно визнаний лік!
Далі у довіднику читаємо, що з коренів і листя витягують атропін. Рослина болезаспокійлива, проти-спазматична, вживають при бронхіальній астмі, кишечних захворюваннях, навіть при отруєнні морфієм. Сама ростина отруйна: заготовляючи її, не торкатися очей, носа, уст; мити руки опісля.
Це по книжці. А що по людських розповідях?
Вживають настоянку матригану проти дифтерії, коли від високої температури людина марить - від дурнєчки по-гуцульськи. Його можна рвати лише на Івана, мечучи довкола себе дрібні гроші, якби відкупного. Під час копання гуцули танцюють довкола матригану, обіймають, цілують його, примовляють всіляко. Викопаний корінь мочать у воді, тою водою умиваються на любощі, її дають у горілці тому, кого хочуть зчарувати. А як хочуть збавити чоловіка, дають йому цілу порцію випити.
Юра Соломійчук із Жабя лишив цікаві записи про матриган:
Єк з кого хочут добре си насмієти, лиш дадут такому у горівці матригану. Але що робили, єк го копали, то вздрите на тім чоловікови. А роблять усяке: сорочку, гачі скидают, копаючи, витріщуютци, співают, плачют, плещутци...Все то саме буде той дієти, що випє. Одного разу я сам переконався на тім матригані. Один керманич дістав великий переполох. Старі люди говорє: дати би єму матригану, то би помогло, але аби не пошкодити, треба копати тихонько. Моя жінка пішла копати. Взяла свою товаришку, шо потребувала ліку для себе. Іду і я за ними, хочу видіти, єк мут копати. Та жінка, що для себе копає, робит це тихо, ні слова, нічьо, лиш собі загнулася та копає. А моя показує фіглі: плеще у долоні, співає, скаче - чисто дуріє. Принесли і окроме бабі, а окроме Павлюкови намочили того кореня.
Рано баба пє, бабі нічьо, лиш спит цілу добу. А тот керманич єк напив си, то було на шо си дивити! Огрібає землю, припічок, співає, плеще в долоні; усі ті фіглі повторив, що моя жінка показувала, єк брала матригану. Ми смієли си спершу, але мали гріх, бо так прийшло, шо він уже гине. Убрали-сми єго до смерти, добу так пролежів, а витак стало єму легко. І єк попустило, то дотепер чоловік дужий-здоровий жиє.
Про чародійну силу матригану почуєте в Карпатах багато розповідей. Усі сходяться - подібні на цю, Соломійчукову.
Це про матриган. А інші трави? Берім коситень. У його виварі дівчата миють волосся, аби мати довгі коси.
Про оделен уже говорили, що це лік проти злої хвороби (епілепсії), проти смутку, скуси і від лісної, як від неї находить сум на чоловіка. Біж-дерево святять і мочать у горілці від болю зубів. Цікаве повіря про дівенну: у її вивар] купають тяжко хворого; як має умерти, то умре зараз по купелі, а як має подужати, то відразу стає легше. Настойкою арніки мастять рани. Кривим зіллям (настойкою) знімають корчі, жіночі кровотечі, болі шлунка. Настойку омели пють проти жовтінниці. Підойму - проти дифтерії. Невістульки вживають за трійло на рибу. Вивар любистку дають тому, кого хочуть прилюбити собі.
А от що розказують про зрад-зілля (Agrimonia eupatoria). Покохаласи дівка із злим духом, котрий пока-завси її чоловіком. Вона не знала, шо се біда. Одного разу договорювалиси межи собов, єк він має її найти у тім місци, де вони сходилиси. Дівка каже: - Я буду косицев. Одна з-межи трьох. Пізнаєш мене - озьмеш. - Біда прийшла та й зирвала середну цвітку, забрала ту дівку. З того на зрад-зіллю середна косиця не цвіте.
Або про иву: Се дерево прокляте, бо зголосилоси кілками из себе проколоти руки і ноги Ісусови. А кедрового зілля боїться злий дух.
Гуцули часто вдаються до лікування чисто своїми методами. Як до чарів, примівок, так і до ліку вживають полу. Жіночої теплої поли дають при астмі та ще багатьох хворобах. Що ж говорять про саму полу (menstruatio)? Нібито у чоловіка була зразу также пола, як у жінки; Та як зачав чоловік робити по церквах, будинках, мав з того неприємність.
Мати Божа випросила у Бога: Най маю полу, а чоловік ні. Від того часу нема у чоловіка поли і він уже носить коротку сорочку, а жінка мусить носити довгу.
Ще кумедніша розповідь: Зразу суромота була під пахвов; там лишився порослий слід від неї. Та де люди йшли - ци то в церков, ци на храм, там зчіпалиси. Бог тому переклав суромоту у таке місце, аби її сховати, аби не мож було між усіма зчіпатиси. Люди зачєли встидатиси, скриватиси, заховуватиси. Від того і походить - заховувати, виховувати дітей, аби себе ґречно вели в життю...
Ми зайшли далеко...
Ще про свято Петра. Через тиждень по Івані, 12. VII, Петра, туго звязане обрядами і віруваннями з днем Івана Купала.
На Івана зіллє брала, На Петра си мила. А по Петрі в дві неділі Весілє робила.
То богацьке свято, бо дні великі, має коли робітник і слуга у богача наробитися. Бідні люблять великі ночі, а малі дні, бо тоді більше відпочинку, менше робиться. Богачі це не люблять.
Не завше у середу Петра.
Женивси бідний на Петра - ніч була мала.
Єму пішло из Петрового дня (важко).
Днини є лиш до Петра, а по Петріх днини - жменя: зазорєло - і вже вечір.
Ґаздівські ради вчать: найліпше брати бриндзу з полонини до Петра. Барани, бики перед Іллі треба відлучєти вид овец и коров. Котрі барани на заріз ци на продаж, то треба зачінати їх годувати до лою - давати добру, свіжу пашу.
До Петра проробєти траву лише на отаву, а по Петріх треба си брати до кішні трави. Скошене сіно у цвіту є доброу поживоу для маржини.
До Іллі треба ділити бджоли, по Іллях це уже недобре робити - пізно.
При сінокосах уважєти, аби сире сіно не метати у сіна (стоги). Буде сухе - зелене сіно для маржини, а не шкідливе сире, изпліснявіле, стухле.
Через свої кооперативи (о! уже були кооперативи) продавати афини і самим учітиси виробєти з них добрі напитки.
Використовувати урожу малин на продаж, це дає добрий дохід.
Лишилося кілька великих свят восьмого місяця - копня. Бо про громові святки цего місяця уже сказали.
19. VIII велике урочисте свято Преображенія. Як до Івана Купала не можна купатися у ріці, так до Преображенія не можна їсти садовину. Почерез умерлих. Треба їх уперед дати бідним за померші душі, аби ті покушали, відтак можна і собі їсти. Тому приносять на Преображеніє до церкви огірки, помідори, качулки маку, яблука паперівки, груші-спасівки, сливи, варені кукурудзяні качани, завиваники з маком, яблуками, букети квітів, особливо васильки, Боже тіло, соломянки (безсмертник), самнасію - усе це разом із глечиками з водою піп святить коло церкви. Варто побачити ці дивовижні натюрморти з квітів, овочів, фруктів у різнобарвї сонячного серпневого дня! Веселоликі ґазди і ґаздині навперехрест носять одні одним садові і городні дари за простибіг: Най Бог прийме перед дєдевої душі. - Простибіг, най Бог прийме! Обдаровані кушають книші, печені на капустянім листі, з бриндзою і кропом, молоду кукурудзу, винні жовті грушки, великі румяні і солодкі плоди білосливу, запивають водою. З ними попоїли і тоти душі, що їх згадали.
Це перше жниварське свято. Його разують (тільки раз їдять), аби сколосилося. Єкби на це свєто убиу стрілец звірину, то сім років ни будетци єму вести стрілецтво. І сам мусит пострілитиси. У цес день ни можно давати ватри з хати, бо буде маржина шкідна та й може хибувати у молоці..
28 копня - Перша Богородиця. Стрільці рвуть мак у це свято і ховають. Як робиться сильця на оріпки (куріпки), то довкола сильця обсипають тим маком землю - оріпка мусить упастися в сильце.
29-го - другого дня по Богородиці - Лукотворенного. Гуцули того дня роблять толоки на сінокоси. Кажуть діди наші, що то був чоловік, роджений без рук, без ніг, але жив і файні образи малював(?)...
Вересня у Карпатах не було, бо так природа дала, що по Першій Богородиці жовкне лист - робиться з лісів золото і смарагд. Настає жовтень. Це девятий місяць у року. Або ще його називають по святах: на Головосіка, на Михайла, на Здвижіннє.
На Головосіки - 11.IX (Усікновеніє голови святого Івана) не вільно їсти всього, що головкасте - капусти, цибулі, часнику, маку, горіхи. Кажуть, що з кожної городини, садовини, що росте головками, почуріла би кров, якби його рвати або сікти. Люди говіють, а стрільці постять, бо це найбільше стрілецьке свято в року. Усі стрільці чистять свій стрій і йдуть на полювання того дня. Мої вуйки убивали, бувало, зайців, лисів на Головосіки щороку. Кажуть, що сам князь лісів - олень іде на пушку цього дня. Щоправда, оленів ніколи не можна було стріляти. В давнину була така велика кара за оленя, що стрільці убивали один одного, як котрий запримітив другого, що убив на ловах оленя...Це ще і мої батьки затямували. Тепер браконьєрам це якость минається; бють оленя через роги, та й мясо вважається делікатесом.
14.ІХ - день Бабиного літа, по-церковному - Семена Ставника. Це давний, старовіцький Новий рік; з ним звязано багато ворожінь і вірувань - про погоду на цілий рік. Яке Бабине літо, така буде осінь. Який закрасний цей день, такий заврожайний буде рік.
Михайлове Чудо - 19.IX - дуже пригікчливе свято; хто робить цего дня, того чудо-причка не мине. Ще бабка застерігала цього дня ні з ким не сваритися, уникати прокльонів, бо так станеться.
На Другу Богородицю - 21.IX - уже вся маржина повинна бути дома; полонини порожніють, смутніють, а села веселіють голосами, худібкою.
27. IX - Здвижіння - велике рокове свято. Від цього дня зачинають відлітати гуси та інші птахи до теплих країв. Як летять гуси восени, то за чотири тижні зима, а навесні - весна.
Уся диханя в цей день ховається у землю зимувати, а на Благовіщення вилазить. Земня ни приймає лиш ту гадину, шо укусит чоловіка. Уна узимі издихає из студени на земни. На Здвижіння сходяться усі гадини до одної старшої; вона є ангел від Бога післаний, що на той день перекинувся у гадину. Старша гадина веде усіх зимувати у теплиці-головиці.
Давно по Здвиженню розходилися опришки на зимівлю, а на Юрія збиралися на умовлених восени місцях. При розлученні і сході так стріляли верхами з пістолів, що аж дим гори укривав.
Третьої днини по Здвиженню - Осафата, того, шо на єго (Осафатовій долині) буде Страшний Суд.
Осафата святкують, аби видітися на Осафатовій долині в часі Страшного Суду.
Пожовклий у жовтні лист зачинає опадати - надворі десятий місяць падолист.
Найбільшим осіннім святом є Покрова (14.Х), вона покриває усю весняну, літну і осінню роботу. На- Покрову уже повинна бути зібрана уся городина. Хто не вибере барабулі до Покрови, то дере її з ватрою з-під снігу. Покрова лакома покривати землю снігом. У горах часом зачинається від Покрови зима. На Покрови до схід сонця зрілі дівки моляться:
Покровонько, Покровонько! Покрий мені головоньку - Кинь на голов хоть онучу, Най си дівкою не мучу.
Усім покриткам, шо си зведут дівками, покриває голови Свєта Покрова фустков, а для відданої чєлєди уна випросила у Бога біле покривало на голов - перемітку. Зведеницям ни можна николи си завивати у перемітку, бо перемітка є знаком відданиці, а фустка знаком зведениці. Донидауна у горах віддана чєлідь до церкви була би ни пишла завита инак, єк у перемітці. Шє май дауніше уся чєлідь віддана ходила завита у перемітки заусіди. А тепер то усі ходєт у фустках и ни пізнати, котре відданиця, а котре зведениця. Світ си перевертає ид горі дном - витєт покритки, - скаржаться старі люди у горах.
На Луки - 31.Х - добре садити часник. Давно вірили, що якби іншого дня посадив, то умер би до року. А тепер кажуть мякше: Лука дуже файний родитци и ніколи ни зводитци.
От уже Дмитрій замикає тепло, а як на землі почне утворюватися груда, покличе святого Ннколая, аби пускав зиму.
Настав грудень, одинадцятий місяць. Ще кажуть на сю пору: у Дмитрія, у Пилипівку. У Дмитрову - дідівну суботу перед святом кладуть на гробах хліби з притуленими запаленими свічками. Як священик відчитає парастаси, роздають подаваники на поману за померші душі.
Від Дмитрія (8.XI) дають маржині сіна досить.
І взагалі, за ґаздівськими радами, вівцям треба добре давати нічліги у ясла, аби їх заосенувати файно, а не заморити.
Так усій маржині. За доброї години обварувати на зиму вулики у пасіці і передивитися, чи є доста поживи бджолам на зиму.
Уже йде Николай пускати зиму... Просить її. Надворі просинець.
На Введеніє - 4.ХІІ - мастять коровам вимя маслом, аби сите молоко давали. Коло полудня обкурюють корови смеречиною з примівкою: Єк ніхто не може цес дим у міх зибрати, так аби не міг ніхто корові манну видобрати!
Увечір перед Андреєм - 13.XII - ходять чарівниці чередувати маржину, відбираючи добре молоко. Хто хоче проти того заборонитися, має принести рано, до схід сонця, в день перед св. Андреєм на відлів води. Увечері того дня робить живу ватру і розкладає андріївську ватру. До неї треба бечку з девятьох бечкових неділь. З цеї ватри відгашує вогонь - кидає девять раз по девять вугликів у воду. Потім бере девять зубків часнику з Святого вечора (тих, що на вуглах стола були при Вечері) і девять шматків гною з-під корови; перетовкає це все. Водою кропить хлів, стайню, а гноєм робить хрест верх дверей, мастить корові перехрестя і між рогами з примівкою: Єк цисе бридке і до цего ніхто не може навернутиси, так аби ніхто до мої худоби ни навертався!
Кожна дівка варить девять маленьких пирогів з бриндзою та маслом і кладе їх на праник. Пускає кота. Як має дівка віддатися скоро - кіт зїсть пиріг, а як затне один та лишить - дівка зведеться; затне кілька - лишиться у зведеницях назавше.
По вечері, як усі полягають - у завлєги, як давно казали, виходить дівка надвір, скидає із себе сорочку і тягне її за собою по землі три рази довкола хати. Потім іде у дроворуб і сіє там сімя, промовляючи: Я маю доти бути дівкою, доки мають з сімя вирости колопні; маю колопні брати не сама собов, але з свойов дружинов. Ци буде він у лісі, ци на поли, ци у місті, ци в дорозі, ци шє де, то аби нічо ни гадав, лиш мене на гадці мав. Аби єго ни бралося ні спанє, ні сижінє, ні стоєнє, лиш за мене аби гадку мав та до мене йшов. Аби го ни сперла ні вода, ні скала, ні поле, ні ліс, ні полонина, ні буря - аби ішов у воду без броду, крізь люди, єк вода крізь сак, на другі аби си не дивив, лиш до мене спішив!
Волочачи сорочкою посіяні колопні, в декотрих селах дівки співають: Андрію, Андрію, Колопні сію, Сію та волочу - Віддати си хочу. Дай мені знати, З ким їх буду брати. Я трєсу плотом, А пліт болотом, А суджений мудьми Над моїми грудьми.
Хлопці лакоми підстерегти голу дівку і настрахати...
Надівши сорочку, дівка заходить до хати, зїдає пересолений коржик; не сміє пити води - кладеться спати на свою сорочку. Вночі присниться той, що має її взяти. А сниться він їй з подарунком; як дасть їй півколача, то буде з нею жити лиш піввіку; а як цілий колач - то все життя; як принесе дійницю молока - буде багачкою, а як пироги у глиняній мисці - буде мати долю, але проживе бідно.
Обійшли ми, відсвяткували, приворожили, обчарували цілий рік!
Спробуйте прожити наступний за цим старовіцьким календарем: може, будете дужі-щасливі?! Обовязково будете! Вища-бо мудрість прорікає: не як вам скажуть, а як ви!

  

  
СТАТИСТИКА

  Веб-дизайн © Kirsoft KSNews™, 2001